печать 17.03.2006

БАЗЕЛЬСЬКИЙ КОМІТЕТ: “Кредитні рейтинги та додаткові джерела інформації про кредитоспроможність”

Економічне значення

Майбутні позичальники знають про власну кредитоспроможність більше, ніж їх потенційні кредитори, і тому вони можуть вибірково відкривати інформацію про себе у такий спосіб, який певним чином впливатиме на думку сторонньої особи. Потенційні кредитори знають, що кожен позичальник має мотивацію до подання викривленої картини про свій реальний стан. Тому, навіть для позичальника з низьким рівнем кредитного ризику, може виникнути необхідність переконати кредиторів у тому, що його відмова від виконання зобов’язань малоймовірна. Якщо не вжити певних заходів для надійної передачі належної та відповідної інформації, можуть виникнути проблеми ринку в тому розумінні, що не відбудеться фінансування тих інвестиційних проектів, що варті того.

Комерційні банки можуть пом’якшити цю інформаційну проблему за допомогою проведення ретельної перевірки фінансового стану фірми-позичальника та її планів на майбутнє, перш ніж вирішити, чи буде надано їй кредит і на яких умовах. Значні витрати на проведення оцінки та моніторинг можуть бути цілком виправданими для банку, який має намір повністю взяти на себе ризик того, що конкретний позичальник може виявитись неплатоспроможним.

Якщо ж фінансування здійснюється інакше, а саме, значною кількістю невеликих кредиторів, то може виникнути ситуація, коли жоден з них, окремо взятий, наражається на ризик, достатній для того, аби мати спонукальний мотив до спроби пошуку адекватної інформації.

Якщо якась фірма бере позику на ринках боргових зобов’язань (облігацій), то потенційним власникам облігацій (тобто кредиторам) може бути важко особисто оцінити ступінь ризику того, що конкретний позичальник виявиться неспроможним виконувати зобов’язання, оскільки вартість належного кредитного аналізу може бути занадто високою. За таких обставин, кредитно-рейтингові агентства відіграють корисну роль, шляхом збирання інформації про будь-яку фірму і поширення її серед великої кількості інвесторів.

Збільшенню надходження до інвесторів правдивої інформації сприяє також законодавство, яке змушує фірми, що мають намір випустити власні цінні папери, публікувати точну фінансову інформацію. Такі вимоги, щодо розкриття інформації сприяють покращенню якості інформації, доступної рейтинговим агентствам, навіть якщо вони вже мають доступ до не публічних даних.

Банки, кредитно-рейтингові агентства, а також вимоги щодо розкриття фінансової інформації, - це чинники, що допомагають зменшити частку потенційно прибуткових інвестицій, що можуть лишитися не профінансованими.

Щоб банк або кредитно-рейтингове агентство мали стимул до витрачання значних ресурсів на оцінку кредитоспроможності позичальників, вони мусять мати можливість отримати певну частку вигоди від інформації, яку вони виявляють. Скажімо, якщо банк приймає рішення про надання кредиту на основі інформації, яка є його власністю, то він може вважати за потрібне утримувати в таємниці деталі цієї ділової угоди для того, щоб запобігти використанню цих відомостей іншими з метою отримання вигоди. Якби банк не мав можливості тримати свої оцінки кредитоспроможності клієнтів у секреті від інших учасників ринку, конкуренти могли б використовувати кредитні рішення цього банку, не витрачаючи кошти на проведення незалежних оцінок 1. Така дарівщина послабляє зацікавленість конкретного банку в першочерговому проведенні аналізу кредитоспроможності клієнта. Слід зазначити, що потенційним конкурентам навіть не конче потрібно знати всі деталі оцінки комерційним банком ступеня ризику позичальника для того, щоб мати нагоду скористатися дарівщиною. Адже, якщо вони матимуть нагоду ознайомитись із умовами контракту на отримання кредиту цього банку, то вони зможуть просто запропонувати угоду на тих же умовах.

Отже, комерційні банки, прагнучи збільшити свої виграші, намагаються не допустити інших до результатів своєї оцінки платоспроможності клієнтів. Але з точки зору ефективності кредитного ринку країни в цілому, те, що кожен інвестор (кредитор) повинен самостійно здійснювати збір та аналіз інформації, є негативним явищем. На такому кредитному ринку може спостерігатись (а) концентрація кредитного ризику (якщо існує лише один банк чи невелика кількість банків, що конкурують за право кредитувати бізнес позичальника), або (б) марнотратне дублювання (у разі багатьох конкуруючих банків).

Кредитно-рейтингові агентства, на відміну від комерційних банків, здійснюючи оцінку ризиків невиконання зобов’язань, не ризикують власними коштами. Використання послуг кредитно-рейтингових агентств дозволяє відокремити функцію фінансування (інвестування, надання кредитів) від функції оцінки платоспроможності. Це надає можливість виконувати кожну з функцій в умовах більш конкурентних ринків.

Та все ж, життєздатність будь-якого кредитно-рейтингового агентства, як і кожного банку, залежить від його здатності здобувати для себе користь від власної діяльності з аналізу кредитоспроможності. В умовах, коли рейтинги публікуються відкрито, що за останні кілька десятиліть стало вже здебільшого звичною справою, кредитно-рейтингові агентства, зрозуміла річ, не можуть запобігти тому, що любителі дарівщини вивчають їхні рейтинги відразу після їхнього оголошення. Більшість рейтингових агентств гарантують собі, що вони будуть отримувати певну частку вигоди від проведення ними аналізу кредитоспроможності за рахунок отримання плати за свою послугу радше з позичальника, а не з інвесторів (кредиторів). Слід зауважити, що останнім часом нові учасники індустрії встановлення рейтингів облігацій надають доступ до результатів свого оцінювання тільки за підпискою. Ще не з’ясовано, якою мірою ці фірми втрачають доходи від поширення інформації клієнтами, але чимало інших варіантів інформаційних та видавничих видів бізнесу є так само вразливими.

Для того, щоб кожен позичальник мав бажання платити конкретному рейтинговому агентству за надання рейтингу, він має бути впевненим у тому, що отриманий рейтинг здатний покращити умови, за якими він міг би запропонувати для продажу на відкритому ринку свої цінні папери. Відповідно, щоб рейтингова оцінка агентства мала вартість, потенційні інвестори мають бути впевнені в тому, що ця оцінка містить корисну інформацію щодо кредитоспроможності. Таким чином, репутація об’єктивного оцінювача була б цінним активом будь-якої рейтингового агентства. Така репутація набувається завдяки довгому переліку досягнень з успішного надання рейтингів на різних ринках.

Практика свідчить, що визнані рейтингові агентства вже мають достатній ринковий вплив для отримання економічної ренти внаслідок існуючих бар’єрів входження на їх ринок. Але у цьому контексті, на відміну від деяких інших галузей, кредитні рейтинги не обов’язково можуть бути розробленими неефективно, оскільки розмір комісійних за присвоєння рейтингів є справою конфіденційною і визначається внаслідок індивідуальних переговорів, цінова дискримінація тут може бути виправданою.

Репутація рейтингового агентства має тенденцію до зміцнення, якщо воно уникає конфлікту інтересів, який може виникати, наприклад, коли це агентство перебуває у власності або під управлінням чи якимось іншим впливом тих інституцій, рейтинг яких встановлюється. Разом із тим, ринкові сили можуть і допомогти у дотриманні оцінювачами чесності. Інвестори постійно порівнюють рейтинги, що розраховуються різними рейтинговими агентствами, а також зв’язок між ними та випадками дефолту (неплатоспроможності). Таке порівняння може виявити ризик систематичного зсуву рейтингових оцінок серед певної частини довільно взятої групи рейтингових агентств. Окрім того, публікація рейтингових оцінок з власної ініціативи може бути корисною формою ринкової дисципліни на випадок, якщо найнятий оцінювач був занадто щедрим.

Економічна життєздатність рейтингових агентств може бути підвищена за умови розроблення оригінальних власних систем перетворення інформації в рейтинги. У більшості випадків такі системи містять певну комбінацію якісних і кількісних оцінок, хоча деякі з новіших оцінювачів, які діють на засадах передплати, застосовують методи, що є майже повністю кількісними. Рейтингові агентства можуть турбуватися з того приводу, що в умовах мобільності працівників, які професійно займаються аналізом кредитоспроможності, може з’явитись надлишок колишніх аналітиків, добре проінформованих про методи отримання рейтингових оцінок у цих агентствах. Та все ж, це не обов’язково перекреслює цінність розроблення власних систем у разі, якщо для впровадження якоїсь методики оцінювання потрібні додаткові ресурси.

Фінансове регулювання, що ґрунтуються на рейтингах, потенційно може змінити стимули, з якими мають справу кредитно-рейтингові агентства. За відсутності регулятивного застосування рейтингів єдина їхня цінність для емітента цінних паперів полягає у вірогідності того сигналу, який він посилає потенційним інвесторам стосовно кредитоспроможності. Проте, ситуація змінюється, якщо кредитні рейтинги визначають умови, якщо такі існують, на яких інвестор може купити конкретну облігацію. Інвестор може надати перевагу цінним паперам якогось випуску і включити їх у свій портфель, оскільки їх рейтинг є достатньо високим, а не тому що він точно відбиває ступінь ризику неплатоспроможності емітента. За такого сценарію існує принаймні ймовірність того, що якесь непринципове рейтингове агентство може увійти у таємну змову з ризикованим емітентом та інвесторами, які хотіли б обійти обмеження на портфельні інвестиції за допомогою подання завищеної рейтингової оцінки.

Такого викривлення можна уникнути за умови, що регулятивні органи використовують процес сертифікації рейтингових агентств для регуляторного використання, застосовуючи при цьому критерії, подібні до тих, якими користуються інвестори для визначення того, які рейтингові агенції надають їм надійні сигнали стосовно кредитоспроможності клієнтів. У сфері міжнародних відносин вимоги до капіталу, в основі яких лежать рейтинги, могли би бути найбільш ефективними у разі, коли регулятивні органи тісно співпрацюють, так що критерії сертифікації гармонізуються на міждержавному рівні. За відсутності такої координації міжнародні банки мали б спонукальний мотив до реєстрації оцінених активів у тій країні, яка сертифікувала конкретну рейтингову агенцію на умовах найбільш м’якого аналізу основного кредитного ризику.

Частина І. Загальний огляд і обстеження чинних інституцій

Розділ А. Рейтингові агенції: величина, власність, географічне поширення визначених рейтингів, глобальна чи регіональна спрямованість (Додаток І.А)

Рейтингові агенції

На початковому етапі виконання цього завдання у вересні 1999 р. було припущення, що в цілому світі може існувати близько 130 рейтингових агентств, хоча джерела в цій галузі свідчили, що ця кількість ближча до 150. Незважаючи на те, що процеси злиття скоротять кількість головних визнаних агентств, існує анекдотична підстава стверджувати, що загальна кількість таких агентств у майбутньому буде зростати, і найбільш помітним це буде на менш розвинених ринках.

На основі зібраних даних установлено, що існує значна диспропорція у розмірах рейтингових агентств, якщо брати до уваги кількість працівників або кількість визначених рейтингів (див. Додаток І.А). Остання міра кількості визначених рейтингів є неоднозначною у тому розумінні, що вона залежить від того, чи було виконано інтенсивну аналітичну роботу над інституцією, яку вивчали, або ж рейтингова діяльність агентства полягає у використанні опублікованих даних в якості вхідної інформації для певної статистичної моделі. Тут слід зазначити, що обидва ці підходи мали б задовольняти вимогу щодо безперервного обстеження і оперативного реагування на зміни у фінансовому становищі, яка, згідно з Консультативним документом, є обов’язковою з точки зору критерію об’єктивності.

Поряд з цим, незважаючи на те, що деякі рейтингові агентства докладають зусиль для досягнення глобального охоплення (що найбільше впадає в очі в агентствах, які знаходяться у США), може існувати очевидний культурний ефект, коли деякі з них намагаються знайти ринки з вільними нішами у розумінні секторної та / або географічної спеціалізації (що, мабуть, найбільш помітне у шведських агентствах).

Слід зробити певне розмежування також між тими агентствами, які проводять рейтингові оцінки (як за запитом, так і з власної ініціативи) обмеженої кількості фірм, і тими, які, використовуючи статистичні моделі, мають можливість оцінювати всі компанії в будь-якому обумовленому ринковому середовищі. Друга група агентств, які найбільш помітні у Швеції, де вони зосереджують свою увагу на шведському або скандинавському ринковому середовищі, використовує об’єктивні фінансові дані, що їх можна легко здобути за допомогою технічних засобів, обходячись тим самим без необхідності мати велику кількість навчених аналітиків. Таким чином, можливості цієї групи агентств стосуються оцінювання рейтингів усіх фірм в обраній ними сфері діяльності, ефективно досягаючи 100 % охоплення конкретного ринкового середовища.

Можна зауважити, що значна кількість рейтингових агентств є дочірніми фірмами більших організацій. Могло би здатись, що при цьому виникають певні проблеми, якщо материнська компанія пов’язана з індустрією рейтингових або фінансових послуг (наприклад, Intalrating DCR), і що такі проблеми менші там, де існує велика кількість акціонерів і відсутня одна організація, яка має право головного контролю (як от RAM). Проте, як було зазначено певною кількістю професіоналів у галузі діяльності рейтингових агентств, найголовнішими чинниками становища таких агенцій у цій галузі вважаються чесність і ступінь вірогідності їхніх оцінок, а передумовою цього є усвідомлена незалежність від втручання з боку зовнішніх сил. Всі агенції можна розмежувати за ознакою належності до однієї з таких категорій:

• національні;
• регіонально орієнтовані;
• глобальні.

Ті агентства, що належать до першої з цих категорій, особливо помітні у Швеції, де певна їх кількість застосовує статистичні моделі для визначення кредитоспроможності практично всіх учасників національного ринку. Друга категорія охоплює агенції на зразок Capital Intelligence, які завдяки систематичному зростанню і процесам злиття вирішили обмежити зону своєї уваги окремими регіонами (як от Персидська затока / Середземне море, Азія / Тихий океан та Центральна / Східна Європа у випадку Capital Intelligence). Нарешті, існують у повному розумінні цього слова глобальні агенції. Здається, що належність до цієї категорії залежить від досягнення певної критичної маси.

Розділ Б. Методологія і встановлення рейтингів (Додаток І.Б)

Існує перевага масштабів діяльності, яка в загальному випадку базується на таксономії за алфавітним принципом. Це може бути пов’язане з бажанням уникати конотацій (підтексту) кардинальності, що відразу могло б асоціюватися з числовою рейтинговою шкалою, хоча деякі агенції використовують порядкову числову шкалу.

У таблиці (Додаток І.Б) вказівка рейтингового агентства щодо ймовірності неплатоспроможності (ІН) не обов’язково означає, що для конкретного емітента або конкретної емісії цінних паперів обчислено точний індекс ІН. Це радше означає, що шкала рейтингів ґрунтується на ймовірності неплатоспроможності. Тільки дві з усіх агенцій, а саме KMV Corporation (США) та Upplysningscentralen AB (Швеція) здійснюють обчислення / отримання точних ІН. Решта агенцій будують свої рейтинги на відносній імовірності неплатоспроможності, відзначаючи, що вони не мають підстав указувати абсолютну ймовірність неплатоспроможності конкретного емітента або конкретної емісії цінних паперів, а намагаються натомість побудувати порядкове, відносне ранжирування спроможності обслуговувати борг. Попри те, що деякі рейтингові агентства здійснюють дослідження неплатоспроможності саме з обчисленням ІН за категорією рейтингу, все ж таки це є аналіз, що грунтується на використанні фактичних величин. На відміну від цього, агентство Мoodys для визначення рейтингу бере до уваги міру неплатоспроможності за заданих втрат. Деякі зі шведських агенцій, визначаючи очікувані верхні межі для осіб, що беруть на себе зобов’язання, можуть надавати непрямий аналіз цієї міри.

Розділ В. Ринкова практика (Додаток І. В)

Слід розрізняти два різновиди комісійних. По-перше, ті, які сплачуються для того, щоб отримати доступ до приватної бази даних рейтингів осіб, що беруть на себе зобов’язання, це, фактично, оплата вартості передплати, зазвичай в сумі порядку десятків доларів, і, по-друге, ті, які сплачуються для того, щоб замовити рейтингове оцінювання, яке потім стає доступним широкій публіці. Збори, що стягуються за останню послугу, можуть бути не однаковими як у різних агенціях, так і в різних ринкових середовищах, де визначаються рейтинги. Ті агенції, які застосовують статистичні моделі, що ґрунтуються на даних з відкритим доступом (це загалом стосується послуг на засадах передплати), взагалі не мають нагальної потреби отримувати доступ до фірмової інформації. Вони можуть визначати рейтинг, що його можна було б назвати ініціативним, без наявності запиту від організації, рейтинг якої визначається, або без співпраці з нею. Таким чином, здатність будь-якої фірми не погоджуватись із рейтингом обмежується тим, до якого ступеня відповідна інформація наявна у загальнодоступних джерелах, де можна ознайомитись із рейтингом, визначеним для цієї фірми. Наприклад, для тих шведських агенцій, які використовують статистичні моделі, кількість повідомлень, отриманих фірмою, рейтинг якої визначається, залежить від природи цієї фірми:

- Якщо конкретна компанія є незареєстрованою фірмою, тоді ця фірма, рейтинг якої визначається, буде завжди отримувати повідомлення про те, що хтось має намір оцінити її рейтинг. Якщо ця компанія має обмежені акції або є товариством з обмеженою відповідальністю, вона може отримувати повідомлення в залежності від змісту інформації про рейтинг:

• Якщо повідомлення містить лише категорію рейтингу, тоді ця фірма, рейтинг якої визначається, не буде отримувати повідомлення.
• Якщо повідомлення містить інформацію про власників, членів правління або службовців цієї компанії, тоді ця фірма, рейтинг якої визначається, буде отримувати повідомлення.
• Якщо якась фірма отримала повідомлення про встановлення рейтингу, з яким вона не погоджується, існує можливість вирішити це питання з рейтинговою агенцією. Вважається, що таке рейтингове агентство використовує достатньо прозорі методи або моделі для того, щоб бути здатною пояснити підставу (підстави) для встановлення такого рейтингу. (З цієї причини буває, що використовувані моделі стають насправді більш прозорими і менш схожими на чорну скриньку.)

Рейтинги з власної ініціативи можуть більше стосуватись іншого питання, адже організація, рейтинг якої визначається, в іншому разі для визначення рейтингу на замовлення мала би сплатити певний збір. Якщо ініціативний рейтинг знаходиться на нижньому кінці шкали, то чи буде це спонукати таку організацію до отримання рейтингу на замовлення з наступною сплатою збору? В той час, коли більші агенції, як правило, намагаються добитись чіткого розмежування цих двох різновидів рейтингів, примітна нова розробка з’явилась у декларації агентства Moodys про те, що самі по собі ініціативні рейтинги будуть публікуватись у кожному прес-релізі з початковими оцінками рейтингів.

1 Угоди про синдиковані позики, в яких головний банк отримує додаткову винагороду, можуть являти собою для банку альтернативний засіб отримання певної частки вигоди від проведення незалежної оцінки кредитоспроможності. Інші банки, що беруть участь у такому синдикаті, напевно мають якусь попередню інформацію про більших позичальників, яка має відношення до оцінки ризику невиконання зобов’язань.

Додаток І.А Рейтингові агенції: величина, власність, географічне поширення визначених рейтингів, глобальна чи регіональна спрямованість

Примітки

1. Визначені рейтинги можуть стосуватись як емітента, так і емісії цінних паперів. (Слід провести подальшу роботу з метою аналізу того, як можна було б сумістити ці два різновиди рейтингів, щоб дати певною мірою репрезентативний рейтинг емітента.)

Додаток І.Б Методологія і встановлення рейтингів

Примітки

1. Методи оцінювання на момент часу класифікуються тут як використання даних поточного обліку, доповнених власною методикою розрахунку, для отримання оцінки рейтингу або індексу ІН, дійсних на даний момент часу.

Додаток ІІ Рейтингові агенції: початкова інформація

Примітка

1. З урахуванням мети цього дослідження ті рейтинги, які доступні лише за передплатою (якщо це можна зясувати), вважаються наявними в публічній сфері й позначаються за допомогою запису / зп.
2. Акредитація наглядового органу (Акред. нагляд.) вказує на те, що принаймні один національний орган нагляду визнає і використовує у своїй наглядовій діяльності ті рейтингові оцінки, що їх публікує конкретна агенція.

Огляд підготовлено на основі доповіді базельського Комітету з нагляду за банківською діяльністю (НБД, Швейцарія) Кредитні рейтинги та додаткові джерела інформації про кредитоспроможність

Жовтень 2002

Переклад В. Степанка