печать 28.02.2006

ФІНАНСОВИЙ РИНОК УКРАЇНИ: Рейтингування на фінансовому ринку України: реалії життя та проблеми становлення

Прийняття Верховною Ра­дою Закону України 3201-IV "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", що набрав чинності у січні цього року, знов привернуло увагу учасників фінансового ринку до проблеми рейтингування у цілому і до запровадження обов'язкового рей­тингування фінансових інстру­ментів, зокрема. Нагадаємо, що цим документом вносяться зміни до низки спеціальних Законів, що регламентують діяльність фінан­сових установ у частині напрям­ків розміщення коштів страхових резервів, пенсійних активів та активів інститутів спільного ін­вестування. Так, Закон встанов­лює, що кошти страхових резервів страхових компаній можуть бути розміщені лише в банківських установах чи цінних паперах, які мають кредитний рейтинг ін­вестиційного рівня за національ­ною шкалою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Певні обмеження встановлені також для інвестування коштів пенсійних активів та активів ІСІ. Так, віднині заборонено за рахунок коштів пенсійних фондів придбавати цінні папери з рейтингом спекулятивного рівня чи цінні папери, рейтинг у яких відсутній, а також тримати кошти в банках, кредитний рейтинг яких відповідає спекулятивному рівню чи взагалі невизначений рейтинговим агентством за націона­льною шкалою. В обговорення питання про рейтингування вступили як представники усіх сегментів ринку, так і незалежні аналітики та вчені. Оцінки, які вони дають новим правовим нормам, досить суперечливі. Однак мало хто з фахівців ставить під сумнів необхідність існування рейтингів та діяльності з надання рейтингових послуг на фінансо­вому ринку. І це не дивно.

За оцінками зарубіжних екс­пертів, сьогодні близько 80% сві­тових потоків позикового капіта­лу контролюється рейтингами. За допомогою рейтингів емітенти ін­формують ринок про характерис­тики своїх боргових зобов'язань, а потенційні інвестори мають змогу оцінити їх привабливість.

Особливо важливу роль рейтинги відіграють в умовах становлення ринку фінансових послуг, де існує гострий дефіцит інформації щодо діяльності фі­нансових установ та їх продуктів і тому надзвичайно актуальним є питання довіри. Процес інвес­тування пов'язаний з постійною оцінкою "фінансової безпеки" емітентів, порівнянням існуючих фінансових інструментів не лише за рівнем доходності, а також і за ймовірністю втрат від інвестуван­ня, тобто з визначенням інвес­тиційного ризику. Саме кредит­ний рейтинг є тим індикатором, який допомагає інвесторам зо­рієнтуватися в розмаїтті фінан­сових інструментів, що обертаю­ться на ринку, порівняти їх за ступенем надійності та платоспроможності емітентів.

Як засіб стандартизованої оцінки кредитних ризиків, при­таманних позичальникам та їх борговим зобов'язанням, рейтин­ги досить широко використовую­ться регуляторними органами ба­гатьох країн світу. Державні регу­лятори традиційно використовують рейтингову інформацію для аналізу загального стану ринку, тенденцій його розвитку та оцінки фінансової стійкості суб'єктів господарювання.

Застосування рейтингів є до­цільним в умовах швидко зрос­таючого ринку корпоративних облігацій. Незважаючи на те, що фінансовий стан значної частини емітентів є досить складним, підприємства виходять на ринок запозичень та емітують цінні папери, які стають потенційними об'єктами для вкладення коштів, залучених фінансовими посередниками. Інвестиції в такі цінні папери можуть містити прихо­вану загрозу для власників акти­вів. Так, за даними ДКЦПФР у 2005 році в Україні було здійснено 101 випуск корпоративних об­лігацій на загальну суму 4,64 млрд. грн. і тільки 30 емісій загальним обсягом в 1,4 млрд. грн. (тобто лише третина) отримали рейтинг інвестиційного рівня. Серед них облігаційні випуски таких підприємницьких струк­тур, як ВАТ "Концерн "Галнафтогаз", банк "Хрещатик", "Іпотеч­на компанія "Аркад фонд", ВАБанк та деяких інших. Ці емі­тенти вже давно працюють на вітчизняному ринку боргових: зобо­в'язань і практичними діями під­тверджують свою репутацію на­дійних позичальників. Разом з тим, як ми бачимо, дві третини ви­пусків мають рейтинги спекуля­тивного рівня, а це попередження для інвесторів, які приймають рішення про вкладання коштів на власний розсуд.

Потреба у застосуванні рей­тингів у якості інструменту регулювання випливає також з вимог Базельського комітету банківсь­кого нагляду, який у червні 2004 року прийняв нові рекомендації щодо стандартів капіталу для здійснення кредитних операцій, так званий "Базель 2". Згідно з цими вимогами обсяг резервних відрахувань банку залежатиме від кредитного рейтингу пози­чальника. Тому банки мають бути зацікавлені не лише самі отримати кредитний рейтинг, а й повинні намагатися, щоб та­кий рейтинг мали їх позичальники та емітенти фінансових інструментів, що обліковуються в портфелях банку. Сьогодні більше 100 країн світу підтри­мали ці рекомендації і зараз відбувається активна робота щодо приведення діяльності банків у відповідність з нови­ми стандартами.

Зрозуміло, що рухаючись у напрямку світової економічної інтеграції, вітчизняна фінансова система повинна враховувати існуючу в світі ділову практику та займатися її впровадженням.

Питання у тому як це краще зробити. Значна кількість про­фесійних учасників фінансового ринку вважає, що запровад­ження обов'язкового рейтингування в Україні є передчасним. Для аргументації такої позиції зазвичай посилаються на від­сутність належної рейтингової культури та обтяжливість вит­рат, пов'язаних зі встановлен­ням рейтингів. Все це так. Але якщо об'єктивно оцінити реалії, то можна побачити, що де-факто обов'язкове рейтингування в Україні існує з грудня 2004 року. А з січня 2006 року з'явилася законодавча основа обов'язко­вого рейтингування у вигляді Закону 3201-1V. Звісно можна і треба вести дискусії щодо в­часності та доцільності запро­вадження такого рейтингування на теренах України. Однак на сьогодні законодавець виз­начився і вимагає, щоб рейтинги встановлювалися для усіх видів цінних паперів за винятком акцій, урядових облігацій, цін­них паперів Державної іпо­течної установи та сертифікатів недиверсифікованих інвести­ційних фондів. Крім того рейтингуватися повинні підприємства з державними част­ками власності, монополісти та такі, що мають стратегічне значення. Тобто об'єктів обо­в'язкового рейтингування порівняно з минулим роком стало значно більше. Виникає питання, хто має забезпечувати виконання законодавчих вимог або, іншими словами, надавати рейтингові послуги? За законом це повинні робити уповнова­жені рейтингові агентства. У ми­нулому році в Україні працюва­ла одна структура, що мала такий статус. Тобто цілий рік у віт­чизняній сфері обов'язковго рейтингування існував абсолют­ний монополізм з усіма відо­мими негативними наслідками. У цьому році ситуація може бути ще гіршою оскільки законода­вець визначив, що уповнова­женими рейтинговими агентст­вам можуть бути тільки струк­тури, які пройшли процедуру конкурсного відбору, що прово­дить ДКЦПФР, та встановлюють рейтинги за національною шка­лою, затвердженою Кабінетом Міністрів. Поки що такої рей­тингової шкали в Україні нема. Не відповідає новим законодав­чим вимогам і статус одноосібно існуючого з минулого року уповноваженого агентства. Ого­лошений на 26 січня конкурс з визначення нових рейтиигових агентств було перенесено до появи нової нормативної бази його проведення.

Професійні учасники фінан­сового ринку висловлюють по­боювання, що відповідна правова база з'явиться дуже не ско­ро, а монополізм у сфері обо­в'язкового рейтингування три­ватиме далі. Враховуючи обсяги завдань, визначених законодав­цем, можна стверджувати, що така ситуація стримуватиме становлення вітчизняної систе­ми рейтингування, негативно позначиться на динаміці розвит­ку фінансового ринку у цілому.

Зняти напругу, що склалася у сфері рейтингування фінан­сових інструментів, можна було б найскоріше провівши конкурс за старими, але поки що діючими правилами та надавши статус уповноважених ще кільком рейтинговим агентствам, які готові для такої діяльності і вже подали відповідні документи для участі у конкурсі. Паралельно можна було б розробляти та удоскона­лювати нормативно-правову базу. Саме такий порядок дій відповідав би потребам нормаль­ного функціонування інститу­тів та механізмів фінансово­го ринку.

Наскільки швидко та ефек­тивно буде формуватися систе­ма рейтингування та сприят­ливий інвестиційний клімат в Україні значною мірою залежить від регулятора, яким нове законодавство визнало Державну комісію з цінних паперів і фон­дового ринку.

Фінансовий ринок України.-2005.-№2.-с.32-33

В.Фещенко
директор Українського агентства фінансового розвитку